Вступ
Головною метою цієї дипломної роботи є аналіз українського законодавства, української та міжнародної судової практики щодо охорони торговельної марки (знака для товарів і послуг) при використанні її у доменному імені.
Це питання одне з найбільш актуальних на шляху України до інформаційного суспільства.
Важливість теми дослідження підтверджується також великою увагою, яке світова спільнота, у першу чергу – ВСЕСВІТНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (ВОІВ), приділяє цьому питанню.
Ще у квітні 1999 року, вслід за завершенням першого процесу по назвах доменів в Інтернет, ВОІС опублікувала доповідь, озаглавлену «Керування іменами й адресами в Інтернет: проблеми інтелектуальної власності» [1], у якій основна увага приділялася проблемам, що виникають у зв'язку з конфліктом між торговельними марками і назвами доменів. Рекомендації, сформульовані в цій доповіді, значною мірою були реалізовані «Корпорацією Інтернет по присвоєнню назв і номерів» (ICANN) [2] і привели до створення успішної адміністративної системи по врегулюванню спорів по назвах доменів, включаючи товарні знаки, а також до створення системи кращої практики для органів (структур), що реєструють назви доменів, спрямовану на запобігання таких спорів.
Генеральний директор ВОІВ у Меморандуму від 18 червня 2001 року під назвою «Спільна рекомендація, що пропонується стосовно охорони знаків, а також інших прав промислової власності на позначення в Іnternet» (надалі - «Спільна рекомендація») [3] зазначає, що:
«Асамблея Паризького союзу по охороні промислової власності і Генеральна Асамблея Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОИС), з урахуванням положень Паризької конвенції по охороні промислової власності,
рекомендують кожній державі-члену розглянути питання про використання кожного з положень, прийнятих Постійним комітетом із законодавства про товарні знаки, промислових зразках і географічних указівках (ПКТЗ) на його шостій сесії, як керівні принципи у відношенні охорони знаків і інших прав промислової власності на знаки в Іnternet». щодо Постійний комітет ВОІВ по праву в галузі товарних знаків, промислових зразків і географічних зазначень у своїй. Преамбула «Спільної рекомендації» [3] визначає, що її «положення мають на меті полегшити застосування діючого законодавства про знаки та інші права промислової власності, а також діючого законодавства про недобросовісну конкуренцію при використанні знаків в Інтернет».
Аналіз використання торговельних марок (знаків для товарів і послуг) у доменних іменах необхідно почати з висвітлення самого поняття «Інтернет» та загального стану самої всесвітньої інформаційної системи, так як система доменних імен є її головною складовою частиною.
Визначення терміну «Інтернет» дає чинний Закон України «Про телекомунікації»: «Інтернет - всесвітня інформаційна система загального доступу, яка логічно зв'язана глобальним адресним простором та базується на Інтернет-протоколі, визначеному міжнародними стандартами» [4].
Інтернету згідно зазначеного вище Закону притаманні наступні особливості:
1. Це інформаційна система.
2. До цієї інформаційної системи є необмежений загальний доступ.
3. Система має глобальний, тобто всесвітній характер.
4. Система зв’язана глобальним адресним простором, тобто системою доменних імен.
Для досягнення мети цього дослідження потрібно також визначити взагалі роль Інтернету для самої України.
Питання розвитку Інтернет в Україні у останні роки дуже активно розглядається на державному рівні та знаходить відображення у чинному законодавстві України.
Наприклад, в Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні вказано: «Установити, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет (далі - мережа Інтернет), забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним з пріоритетних напрямів державної політики в сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва».[5] Також цим Указом поставлене завдання: «вдосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів всіх форм власності, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів». Також, у своєму Посланні до Верховної Ради від 23 лютого 2000 року «Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр.» Президент України, Л.Д. Кучма, вказує, що «…особливу увагу слід приділити розвитку мережі Інтернет в Україні». Також, Президент України у своєму Посланні до Верховної Ради України «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році» вказує, що важливим завданням Кабінету Міністрів на 2004 рік є «забезпечити випереджальний розвиток інфраструктури зв'язку, підвищення інвестиційної привабливості галузей інформатизації, вдосконалення національної мережі телекомунікацій, поштової служби зв'язку, насамперед на базі новітніх вітчизняних технологій, їхнього інтегрування в глобальні інформаційні структури, у т. ч. в мережу Інтернет, доступ широких верств населення до світових інформаційних ресурсів».
Чинне законодавство України регулює оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади. Наприклад, Постанова Кабінету міністрів України N 3від 4 січня 2002 р. «Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади», вказує, що таке оприлюднення здійснюється «з метою підвищення ефективності та прозорості діяльності цих органів шляхом впровадження та використання сучасних інформаційних технологій для надання інформаційних та інших послуг громадськості, забезпечення її впливу на процеси, що відбуваються у державі».
Тобто, Україна прямує до Інтернету і цей шлях її є вже досить помітним та все більш поширеним. І цей шлях держава визначила як важливим завданням розвитку суспільства.
Про важливість для України Інтернет свідчить і Угода про позику (Проект «Україна - розвиток через Інтернет») між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку від 1 жовтня 2003 року, в якій зазначено, що «Мета запропонованого проекту полягає в підвищенні ефективності процесу прийняття рішень в сфері державних закупівель та документообігу, прискоренні розвитку приватного сектора та зміцненні громадянського суспільства в країні шляхом впровадження інноваційних моделей інформаційних та комунікаційних технологій (ІКТ)». Вказаний Проект містить наступні частини:
• Частина A. Електронний уряд
• Частина B. Середовище для електронного бізнесу. У цій частині визначене завдання щодо «Створення законодавчого, нормативного та регулятивного середовища, яке може прискорити запровадження он-лайнових трансакцій, розробка підґрунтя для їхнього впровадження та забезпечення сприятливих для електронного бізнесу умов у тому, що стосується інших частин Проекту, і таким чином доповнення цих частин на основі: (i) детального аналізу діючого законодавства Позичальника; (ii) спільних обговорень з відповідними установами Позичальника та приватним сектором країни; (iii) визначення у діючому законодавстві головних прогалин, які перешкоджають здійсненню он-лайнових трансакцій, та інформування про них; (iv) розробки та введення в дію нормативно-правових актів, які уможливлять он-лайнові трансакції, у тому числі з питань електронного підпису, електронного документообігу, електронної комерції, прав інтелектуальної власності (в тому числі авторське право) на он-лайнову продукцію та послуги захисту даних; та (v) надання порівняльних даних про питому вагу он-лайнового бізнесу на ринку розвинених країн.
• Частина C. Електронний діалог між владою та суспільством
Важливою ознакою важливості Інтернет для нашої країни є те, що Державний комітет зв'язку та інформатизації України на своєму веб-сайті http://www.stc.gov. UA у жовтні 2003 року повідомив про те, що він веде «розробку шляхів створення в Україні системи пунктів колективного доступу до мережі Інтернет (далі – ПКД) для надання через них, безкоштовно або за порівняно невелику плату, доступу до мережі Інтернет пересічним громадянам з метою забезпечення їх громадянських конституційних прав, зокрема забезпечення доступу до державної інформації та до управлінських послуг, що мають надаватись у межах “електронного уряду”, отримання послуг: електронного поштового зв’язку, дистанційної освіти, телемедицини тощо. Створення розгалуженої мережі пунктів надання послуг електрозв’язку та поштових послуг, яка охоплює всю територію України дасть змогу забезпечити захист прав громадян та юридичних осіб України на інформацію».
По-друге, для досягнення мети цього дослідження потрібно визначити всесвітню роль Інтернету. Адже протягом останнього десятиліття особливо гостро в Україні дискутується тема формування суспільства нового типу, що одержав назву «інформаційне суспільство». По-перше, маючи на увазі «інформаційне суспільство», мова йде переважно про удосконалення засобів поширення інформації та самого забезпечення широкого доступу до інформації. При цьому надання такого доступу шляхом доступу до Інтернет було одним з найважливіших питань розвитку «інформаційного суспільства». На першому місці світова спільнота виносить питання щодо технічних (технологічних) та економічні проблем доступу до світової мережі. Це природним образом обумовлено вибуховим розвитком та швидким поширенням інформаційних і комунікаційних технологій, які тягнули за собою істотні зміни щодо можливостей доступу до Інтернет. Але правові аспекти становлення нового інформаційного простору, яким є Інтернет, особливо проблеми права інтелектуальної власності у Інтернет, стали активно досліджуватися лише в результаті усвідомлення того, що черговий якісний стрибок у розвитку технологій породив нову глобальну проблему. Сталась майже інформаційна революція, яка не уступає революціям минулого по своїх масштабах і впливу на людське суспільство, але до якої права інтелектуальної власності не було своєчасно адаптовано. Найбільш поширеною у світі є концепція, яка вважає, що всесвіт йде шляхом до інформаційного суспільства, тобто суспільства, у якому вирішальну роль грає придбання, збереження, обробка, передача, поширення і використання знання та інформації, у тому числі за допомогою інтерактивної взаємодії (Інтернет) і постійного удосконалення технічних можливостей. І ті країни, яки не оберуть шлях інформаційного суспільства здобудуть найважливіші переваги у своєму розвитку. Майбутнє кожної країни прямо залежить від вибору - чи використовувати, чи ігнорувати можливості, надані інформаційним суспільством. Якщо Україна упустить свій шанс, то ми безповоротно відстанемо від інших країн, що будуть надавати нові послуги і тому виявляться більш конкурентноздатними. Ми станемо споживачами не своїх, а чужих продуктів і технологій. Невключення в процес формування інформаційного суспільства може дуже негативно позначиться на культурі країни, тому що вона ризикує бути залишеною глобальним суспільством на задвірках прогресу. Невикористання Україною переваг інформаційного суспільства приведе до критичного ослаблення наукомістких галузей промисловості і до різкого скорочення висококваліфікованих робочих місць, а значить і до серйозних соціальних наслідків. Наша національна культура без всесвітнього діалогу може почати марніти, а наш уряд не зможе адекватно реагувати на стрімко мінливі обставини електронного століття.
Вищевикладене досить переконливо вказує на те, що Інтернет у майбутньому буде розвиватися з усе більшою і більшою швидкістю. Їм вже сьогодні можливо користатися майже з кожної крапки Землі. Технологія йде до того, що вже незабаром майже усі побутові пристрої у нашому домі будуть досить «розумними» щоб містити міні-комп'ютер, мати підключення до Інтернету і бездротовий мережний інтерфейс для спілкування з іншими приладами. Наприклад, компанія «Phіlіps» вже сьогодні пішла цим шляхом - вона оснастила доступом до Інтернет аудіоцентр, який працює залежно від тої програми, яку користувач надсилає йому шляхом Інтернет. Важливою ознакою важливості Інтернет є те, що незважаючи на загальний спад світової економіки, ринок високошвидкісного доступу до Інтернет з початку ХХІ сторіччя росте та за міжнародними прогнозами і далі буде швидко рости. З просуванням наукового прогресу вперед, усе більше людей будуть мати в себе в будинку речі, що мають доступ до Інтернет, в усе великих людей будуть навіть кишенькові ПК з доступом до Інтернет. Вже зараз широко використовується доступ до Інтернет через мобільні телефони. Усе більше провайдерів дають місце своїм користувачам для створення власних веб-сайтів.
Але Інтернет має не тільки переваги, він самою можливістю доступу до будь-якої інформації, розміщеної у ньому, породжує і проблеми, особливо щодо прав інтелектуальної власності.
Важливість і актуальність вибраної теми підкреслюється також тим, що вже з 90-х років минулого століття судова система Європи почала розгляд справ про доменні імена.
Жоден з існуючих сьогодні у світі підходів до визначення правової природи доменних імен, не здатний повною мірою вирішити наявні проблеми. Наприклад відзначимо, що є підхід, який пропонує установлення на доменне ім'я права suі generіs. Це можливо, однак у цьому випадку неминуче застосування принципу пріоритету подачі заявки на реєстрацію доменного імені. Відповідно, у ряді таких випадків можуть порушуватися інтереси сумлінного власника прав на подібні «традиційні» об'єкти (фірмове найменування, торговельна марка і т.п.).
У листі № 16-12/2080 від 24.06.2003 «Щодо участі в Громадській наглядовій раді» Заступник голови Державного департаменту інтелектуальної власності (далі - Держдепартамент) В. Дмитришин до Директора Інтернет Асоціації України (ІНАУ) вказано, що «питання розвитку українського Інтернет і, зокрема, адміністрування домену . UA досить актуальне». Також в листі зазначено, що на сьогодні перед Державним департаментом інтелектуальної власності як урядовим органом державного управління стоїть задача формування системи державного захисту виключних прав на об'єкти інтелектуальної власності в Інтернет. Наразі зроблено перші практичні кроки до законодавчого регулювання цієї проблеми. Зокрема, Верховною Радою України прийнятий Закон України від 22.05.2003 № 850-IV «Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності» (далі - Закон), відповідно до якого вносяться зміни до ряду законодавчих актів України щодо використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Згідно з цим Законом використанням винаходу, промислового зразка, топографії інтегральної мікросхеми, знаків для товарів і послуг визнається також їх використання в Інтернеті. Використанням знака для товарів і послуг (торговельної марки) для товарів і послуг вважається і використання доменних імен тотожних чи подібних до знаків настільки, що їх можна сплутати. Таким чином, вже на цей час законодавче визначено, що неправомірне використання об'єктів інтелектуальної власності в Інтернет є порушенням прав власників виключних прав на ці об'єкти.
Враховуючи важливість та нагальність питань, пов'язаних з використання об'єктів інтелектуальної власності в мережі Інтернет, Держдепартамент прийняв пропозицію ІНАУ щодо участі в Громадській наглядовій раді з питань адміністрування домену . UA.
